Nordhal Defence
Контакти
Моряки готують підводні дрони в транспортних кейсах на палубі десантного корабля, позаду них морські контейнери
Статті/Аналітика

Мінна війна без спеціалізованих кораблів

28 вересня 20268 хв читанняNordhal Defence
Сапери ВМС США готують підводні дрони на палубі RFA Lyme Bay, британського десантного корабля, під час британсько-американських протимінних навчань у 2017 році. Фото ВМС США, Petty Officer 2nd Class Tyler Thompson (DVIDS). Використання зображень Міністерства оборони США не означає схвалення з боку DoD.

Якщо вбудувати протимінну систему в морські контейнери, її легко перевозити. Але незалежною від корабля вона від цього не стає. Контейнер доставляє обладнання на борт, але хтось усе одно має спустити апарати на воду, живити їх, керувати ними й подбати про них потім, і все це з корабля, збудованого для іншого завдання. Саме тут модульні системи зазвичай і застрягають.

Система справді незалежна від корабля лише тоді, коли може піднятися на борт і працювати, а корабель лишається тим, чим він є. Це підводить до кращого питання, ніж те, наскільки система модульна: скільки кораблів у районі могли б узяти її завтра без постійних змін?

Обмеження задає корабель

Данія показує, як виглядає гнучкий варіант. У серпні її протимінний підрозділ MCM Denmark вийшов у море з 1-ю постійною протимінною групою НАТО на борту канадського корабля HMCS Moncton, узявши командний модуль, вбудований у 20-футовий контейнер, дрони з сонаром і підводні апарати, якими керують водолази флоту. Це був уже другий вихід підрозділу на канадському кораблі, а ще він працював із данських океанських патрульних кораблів і цивільних суден постачання. Міністерство оборони Данії пояснює це тим, що обладнання здебільшого модульне: командний контейнер «можна розмістити на суші або на борту військового чи цивільного судна». Допомагає й те, що Moncton для цього збудований. Його клас має три місця на кормовій палубі для 20-футових контейнерів, які спершу призначалися для власного канадського обладнання для тралення мін і зйомки морського дна.

Велика Британія показує, що буває, коли корабель для цього не збудований. Королівський флот ставить дрони в контейнерах і переносний центр керування на допоміжні судна: RFA Cardigan Bay у Бахрейні у 2023 році, потім RFA Lyme Bay, десантний корабель для перевезення військ і техніки, який цієї весни обладнали в Гібралтарі і який вийшов у море 26 травня. У березні, до цього переобладнання, Navy Lookout ще називав це «дуже незрілою спроможністю». Його спеціальний корабель для дронів, Stirling Castle, це переобладнане офшорне судно з довгою робочою палубою і 10-тонним краном, що спускає дрони на воду. Наприкінці 2024 року European Security & Defence повідомляв, що палубу площею 600 м² уже вважали замалою для наступного покоління дронів, а кран, єдиний спосіб корабля спускати їх на воду й піднімати назад, не впорається, коли кілька мають вийти одночасно.

США показують, що навіть корабель, спроєктований під змінне обладнання, не робить це швидким. Їхній протимінний модуль місії створили для корабля Littoral Combat Ship або «будь-якого доступного судна». Державні аудитори повідомляли про затримки у 2007 році і знову у 2010 році, а флот оголосив його готовим до перших операцій лише у травні 2023 року.

Бельгія і Нідерланди пішли іншим шляхом і будують дванадцять спеціально спроєктованих кораблів-маток, по шість для кожного флоту, перший з яких передали наприкінці 2025 року. Це розумний вибір. Дрони отримують обладнання для роботи з ними й командні приміщення, спроєктовані навколо них, чого переобладнаним кораблям бракує. Ціна в тому, що спроможність є лише там, де саме перебувають ці дванадцять кораблів.

Спроможність чи доступність

Це і є справжній компроміс. Спеціально збудований корабель дає спроможність. Система, яка подорожує, дає доступність. Королівський флот відчув обидва боки. Багато хто вважає, що використання переобладнаних кораблів було зумовлене переважно вартістю, а після досвіду зі Stirling Castle керівництво флоту рішуче виступає за спеціально збудовані бойові кораблі надалі. Та коли цього року йому знадобилися протимінні сили, готові до можливої місії в Ормузькій протоці, він відправив десантний корабель.

Спеціально збудовані флоти й далі ставатимуть кращими, і так має бути. Але скільки б кораблів-маток не купив флот, міна може з'явитися там, де немає жодного з них, і тоді доведеться працювати з кораблями, що поруч. Система, яка працює лише з одного типу кораблів, сама себе виключила з усіх інших.

Модуль це все розгортання

У Nordhal Defence ми розробляємо малі одноразові підводні дрони з оптоволоконним зв'язком, які знешкоджують морські міни. Робота над цією проблемою змінила те, що ми розуміємо під модульністю. Модульним має бути не дрон, а все розгортання. Питання не в тому, чи вміститься дрон на іншому кораблі. Питання в тому, чи можемо ми прибути на цей корабель і працювати, не перебудовуючи систему під нього.

Легко переміщатися вміємо не лише ми, і так і має бути. Відрізнитися ми намагаємося тим, як розподілена система. Дорогі сенсори й обчислювальна потужність лишаються на поверхні, в одній станції, а не в кожному дроні. Дрони несуть лише те, що потрібно, щоб дістатися до міни, тож вони лишаються дешевими, і кілька можуть працювати одночасно. Вони одноразові в найпростішому сенсі: за звичайного використання дрон знищується разом із міною, до якої його відправили.

На позиченому кораблі такий розподіл важить більше, ніж здається спершу. Дрон, який не повертається, ніколи не треба піднімати назад на борт, тож за звичайного використання кораблю не потрібен спосіб його підйому. Та частина системи, яку варто берегти, лишається на палубі, де екіпаж може до неї дістатися. А оскільки волокно розмотується з обох кінців, коротка ділянка на дроні й значно довша на поверхні, кораблю не треба стояти над дроном, поки той працює. Він може виконувати власне завдання в межах довжини волокна, яке має з собою.

Нам це теж дечого коштує. Система збудована для останнього етапу розмінування, коли міну вже знайдено, а не для пошуку, тож для самого виявлення все одно потрібен окремий модуль на вибір.

Що це вимагає від конструкції

Малий дрон однаково треба десь зберігати, кожному потрібне місце для його оптоволоконного з'єднання, і він усе одно має потрапити з палуби у воду. Як саме, рідко вирішує дрон: малі знищувачі мін, що вже на озброєнні, теж можна було б перевозити багатьма різними способами, а спосіб спуску на воду зазвичай є вибором, який флот зробив під час інтеграції системи. Тож ми намагаємося не робити цей вибір за корабель-носій. Той самий дрон може їхати на більшому безекіпажному надводному чи підводному апараті, збудованому, щоб його нести, подорожувати в контейнері, виходити з човна з жорстким корпусом або залишати корабель по спусковому жолобу.

Корабель-носій усе одно має надати місце на палубі для надводного обладнання, живлення таке, яке є, спосіб опустити у воду перетворювач системи позиціонування, навігаційні дані корабля, захищене місце для оператора і місце для зберігання зарядів за власними правилами корабля щодо вибухових речовин. Усе це має кріпитися болтами, підключатися й зніматися без постійних змін у кораблі. Усе, що вимагає зварювання, перетворює розгортання на роботу для верфі, а кожна деталь, якій потрібен кран, скорочує список кораблів, на які можна піти.

Операторами будуть навчені фахівці з протимінної боротьби, але вони працюватимуть на палубі, що хитається, часто з корабля, екіпаж якого ніколи не бачив цієї системи, і інженера, що її збудував, не буде в кінці коридору. Коли у воді одночасно кілька дронів, змінюється сама робота. Дослідження операторів безпілотних літальних апаратів проводять тут корисну межу: наглядати за багатьма апаратами зовсім інша робота, ніж активно керувати кількома, і друга виснажує значно швидше. Тож станція має забрати в оператора кермування і залишити йому лише важливі рішення. Остаточну станцію ми визначимо у випробуваннях з людьми, що спеціалізуються на протимінній боротьбі, з однією незмінною умовою: вона має бути переносною, і нічого не можна встановлювати назавжди в оперативному центрі корабля-носія.

Крім того, якщо корабель обираєте не ви, ви не можете вимагати його бойової системи, тож система має працювати без неї з першого дня. Те, що їй справді потрібно від корабля, значно скромніше: де корабель і куди він спрямований. Відстеження дрона під водою залежить саме від точного знання цього для перетворювача, а на саму лише супутникову навігацію тут покластися не можна. На Балтиці її глушіння стало щоденним явищем. Військовий корабель продовжує оцінювати своє положення, коли таке стається, а відтворювати цю здатність у нашому обладнанні означало б лише дублювати те, що корабель уже робить. Тому ми беремо навігаційні дані корабля, стандартний сигнал, який його навігаційні системи вже видають, і вважаємо все понад це необов'язковим. Але те, що може працювати лише автономно, лишається гостем на кожному кораблі, який відвідує. Ми бачимо інтеграцію як послідовність: спершу повна система, якій від електроніки корабля-носія не потрібне нічого, крім навігаційних даних, потім усе, що вона знає, доступне в стандартному задокументованому вигляді, і лише тоді інтеграція в бойову систему конкретного корабля, як можливість, а не умова, щоб узагалі бути розгорнутою.

Нарешті, очевидна відмова для прив'язного апарата це втрата зв'язку: кабель рветься або відмовляє обладнання на поверхні, і оператор більше не бачить апарата й не може ним керувати. На позиченому кораблі може не бути способу його шукати і немає причини зупиняти роботу корабля, поки хтось шукає. Тож одне закріплено. Втрата зв'язку ніколи не може спричинити детонацію. Апарат переводиться в безпечний стан, що з ним буде далі, вирішує флот, який ним користується, а рішення про детонацію завжди ухвалює оператор, ніколи не апарат.

Перевірка

Бути корисним навантаженням означає, що тебе можна розгорнути. Це ж означає, що ти другорядний. На чужому кораблі працюєш за його розкладом, курсом і швидкістю, а система, яка працює лише тоді, коли має повну увагу корабля, рідко її отримає.

Тож мірило, за яким ми проєктуємо, не те, зі скількома платформами ми інтегровані, не те, наскільки малий апарат, і не те, наскільки гарно виглядає технічний паспорт. Це те, скільки кораблів у районі реально могли б узяти систему без постійних змін, якби вона завтра опинилася на причалі.

Це мірило залежить від керування кількома дронами з однієї станції і спільного використання ними однієї системи позиціонування, і жодного з цього ми ще не продемонстрували. Перший прототип уже у воді, і випробування тривають усю осінь, але справжня перевірка буде пізніше, коли система піде на борт корабля, якого для неї не обирали.

Якщо ви виходили в море з обладнанням у контейнерах на кораблі, не збудованому для цього, я хотів би почути, що виявилося складнішим, ніж ви очікували.

Джерела

Усі статті Переглянути системи спуску